вузлова лінія відношень міри

ВУЗЛОВА ЛІНІЯ ВІДНОШЕНЬ МІРИ - єдність безперервності ("лінія") і перервності ("вузли") у процесі змін явищ на основі переходу кількісних змін у якісні К. ожне явище має певну міру, у межах якої воно може існувати як дане, якісно визначене. Порушення її веде до нової якості і нової міри і т.д. Цей процес безконечний, оскільки рух не може зупинитися на якомусь явищі, бо "все йде, все минає і краю немає". Концепція В.л.в.м. була розроблена Гегелем і спрямована проти однобічно кількісного розуміння руху і розвитку. Ця концепція дає найпростіше уявлення про діалектику кількості та якості. Наявність В.л.в.м. можна прослідкувати в окремих фрагментах природи. Але дійсність, як ціле, не витягнута в одну лінію явищ, процесів, подій. У ній є й інші форми змінювання: кругообіги (напр., кругообіги стихій у Геракліта та Аристотеля), спіралі у розвитку і т.ін. Кожне явище в просторі і часі має безліч взаємозв'язків з іншими явищами, речами та процесами і може в них переходити або з них виникати Ц. ілісну картину вузлів міри можна унаочнити радше за допомогою сітки чи мережі, ліній, які розгалужуються. Така розбіжність між лінійним та сітьовим зображенням вузлових відношень міри пояснюється тим, що в схемі Гегеля йдеться не про окремі явища, а про категорії, поняття якості, кількості і міри К. ожне з цих понять - одне, їх же рух відбиває загальну зміну: одна якість переходить в другу, ця - в третю і т. д., те саме стосується і міри. Навпаки, в реальній дійсності існує безліч якісно визначених речей у просторі і часі, і їх зміну дають мережі, а не лінії. Останні - це лише фрагменти мережі. Зміни, що відбуваються в різних напрямах і перетинах, обумовлюються не лише кількісними змінами, а й переміною місця, розпадом і синтезом речовини, асоціацією й дисоціацією атомів, молекул, взаємодіями речей і т.п К. ількісні зміни - лише одна з багатьох причин універсальної мінливості буття Н. арешті, в навколишньому світі суттєвими передумовами і причинами змін є "стихії", які були і залишаються основами життя людини - земля, вода, повітря, вогонь, сонячне тепло. Стихії, що більш неперервні, ніж речі, є умовами формування і розкладу, посередниками взаємоперетворень. Останні охоплюють не лише кількісно-якісні зміни, а й зміни сутності, форми та змісту і т. ін. Зв'язки між явищами, які приводять до змін буття, поділяються на три головних види: переходи; рефлексивні, співвідносні зв'язки (відбиття одних явищ в інших); розвиток. В.л.в.м. стосується першого виду зв'язків, у рефлексивних зв'язках та процесах розвитку вона становить лише один з елементів більш складних структур мінливості буття.

ЗВ'ЯЗОК - синтетична єдність багатоманітного. Визначення Канта - "зв'язок є уява про синтетичну єдність багатоманітного" - стосується часткового випадку феномена З. у сфері ідеального Н. айбільш загальні форми З. - перехід, відображення (або рефлексія), розвиток - відкриті і систематично досліджені Гегелем. Це знайшло свій відбиток у відомому визначенні діалектики як вчення нро всезагальні З. і розвиток. У діалектиці найбільш з'ясований перехід кількісних змін у якісні, хоча насправді є і багато інших переходів (див. вузлова лінія відношень міри). Відображення існує між речами, між ними і свідомістю, в самій свідомості, в мисленні. Матеріалісти вивчали і вивчають переважно першу і другу форми відображення. В логіці останнє набуває вигляду рефлексії - співвідносності корелятивних категорій В. она характерна для пізнання сутності і явища і всіх більш детальних їхніх підрозділів. "Визначення сутності - це визначення рефлекси" (Гегель). Рефлексія - таке співвідношення протилежних категорій, коли кожна з них передбачає іншу, протистоїть їй, визначається нею Р. ефлексія - сама суть логічної діалектики. Тут діє діалектична суперечність, чи єдність протилежностей. Розвиток як форма З. здійснюється й описується в діалектиці законом заперечення заперечення. Розвиток відбувається згідно з рівнями дійсності. Як і в пізнанні, їх два - буття і сутність. Спочатку розвиток охоплює зовнішній шар дійсності, потім - сутнісний через функціонування і розв'язання суперечностей. Перехід, відображення, розвиток як види З. - предмети певних теорій чи концепцій. Тому діалектика як вчення про всезагальні З. складається з кількох частин: вчення про буття та структуру "якість - кількість - міра", теорії відображення, гносеології, логічної теорії рефлексії і теорії розвитку.

ПЕРЕХІД КІЛЬКІСНИХ ЗМІН У ЯКІСНІ - один із багатьох переходів, що відбуваються у світі матеріальному і духовному. Поряд і в зв'язку з ним відбуваються взаємопереходи буття і небуття, суттєвого і несуттєвого, зовнішнього і внутрішнього, форми і змісту, випадковості і необхідності та ін. Всі полярні або корелятивні категорії відбивають такі зміни. П.к.з. у я. набув особливого значення внаслідок того, що в Новий час природознавство і підкорення природи суттєво вплинули на світогляд взагалі і філософію зокрема. П.к.з. у я. був відкритий Гегелем на матеріалі природничих наук, особливо фізики, хімії, математики у "Вченні про буття". Основними категоріями тут є якість, кількість, міра, а їх специфічні зв'язки утворюють переходи, на відміну від рефлексії (співвідносності) і розвитку - форм зв'язку, що характеризують відповідно другу і третю частини логіки. Значущість цього переходу ще більше зросла в марксизмі, бо він був перенесений на розуміння суспільного розвитку і пов'язаний із концепцією еволюційних і революційних змін у суспільстві. Кількісні зміни розглядались як еволюційні, якісні - як революційні. Тому Енгельс позначив даний перехід як закон діалектики. Особливість кількості полягає у тому, що певна річ, явище, процес можуть збільшуватися чи зменшуватися екстенсивно та інтенсивно, не змінюючи своїх якісних характеристик. У цьому розумінні кількість - це визначеність, байдужа до їх буття, бо воно зберігається, незважаючи на зазначені зміни. Але ця байдужість відносна, зберігається до певної межі, в якій відбувається зміна якості; річ, явище, процес стають якісно іншими. Так відкривається небайдужість кількості для якості, їх єдність. Така єдність називається мірою. Повторення цього процесу веде до другої, третьої та подальших мір і закономірностей. Виникає вузлова лінія відношень міри. Нові якості, що формуються в цьому процесі, створюють можливості для нових кількісних змін, що можна оцінювати як зворотний перехід якості у кількість. Подвійний перехід має для діалектики принципове значення: якби перехід кількості в якість не доповнювався зворотним переходом, то це було б свідченням того, що кількість не залежить від якості, отже, зв'язок їх однобічний і органічної єдності між ними немає. Аналогічним чином постає справа і з іншими категоріями С. лід розрізняти зазначені переходи: яким чином вони відбуваються в речах чи явищах дійсності і як здійснюються, коли розглядаються зв'язки якості і кількості як філософських категорій у діалектичній логіці. П.к.з. у я. Гегель викладає в розділі "Міра", тобто після того, як він дослідив перехід від категорії якості до кількості, а потім зворотний. Тут послідовність даних категорій та їхніх зв'язків зворотна. Рух від якості до кількості в цьому (логічному) плані здійснюється через проміжні поняття: буття, становлення, наявне буття, конечність і безконечність, для-себе-буття А. рух від кількості до якості опосередковується поняттями: кількість як така (величини неперервні і дискретні), визначена кількість (число, екстенсивні та інтенсивні величини, кількісна безконечність), кількісне відношення. В логічному плані перехід якості в кількість і навпаки утворює загальну структуру або принцип субординації і зв'язку категорій буття як сфери дійсності, відмінної від сфери сутності. Для адекватного розуміння діалектики якості і кількості потрібне поєднання онтологічного і логічного їхніх аспектів.

МІРА - єдність кількісних і якісних визначеностей речей, явищ, подій. М. - це певна межа, в якій кількісні зміни не зачіпають якості речей, а за нею - ведуть до нової якості. Світ людей і речей лише відносно стабільний; М. є однією з основних категорій, в якій відбивається мінливість світу. Ця її особливість знайшла вираз у загальному законі переходу кількісних змін у якісні. Так, вода при збільшенні або зменшенні температури досягає точок, де вона перетворюється на пару чи лід (приклад, який наводить ще Аристотель у своїй "Фізиці"); державний лад залежить від величини території, чисельності населення й інших кількісних показників; частоти електромагнітних коливань у певних точках ведуть до зміни кольорів; збільшення або зменшення кількості атомів, що обертаються навколо їх ядра, - до нових і нових хімічних елементів. Точки переходу від однієї М. до іншої Гегель назвав "вузлами", а їх сукупність - "вузловою лінією відношень міри". Це - певна абстракція, бо предмети дійсності не вишиковуються в одну лінію, для багатоманітності її зв'язків більш адекватним образом є "вузлова сітка відношень М." Народи завжди надавали М. великого значення. У стародавніх греків поряд з гаслом "Пізнай самого себе!" вона була загальнокультурним принципом життя - "Нічого понад міру!". Зараз він теж діє, але доповнюється іншим - надмірним піднесенням однієї частини світу - надчуттєвої, небесної над другою - чуттєвою, земною. В Новий час безмірне поступово витісняло М. і наприкін. тисячоліття охопило все: пізнання, споживання, технологічне та інше втручання в довкілля. Оскільки земля - житло, дім людства - не безмежна, це веде до катастрофи. За таких умов значення М. надзвичайно зростає, і хоча вона всюди порушується, водночас отримує новин сенс - регулятивного ідеалу в розумінні Канта, ідеалу, який спрямовує зусилля до певної мети, ніколи її не досягаючи цілком.